Місце адміністративного судочинства серед інших форм захисту прав, свобод та інтересів громадян

Вступ

Дослідження проблеми визначення місця адміністративного судочинства серед інших форм захисту прав, свобод та інтересів громадян передбачає розкриття змісту самого права громадянина на захист в адміністративному суді, його правової природи. Аналіз цієї проблеми має не тільки суто теоретичне значення. Практичне значення полягає у тому, що формулювання положень про зміст права на захист впливатиме на правильність інтерпретації норм чинного законодавства при вирішенні питань правозастосовної діяльності адміністративних судів.

Серед науковців існує точка зору про теоретичну спірність правової природи і галузевої належності права на захист (М.О. Вікут). На обґрунтування саме такого висновку висувається теза про відсутність ясності і чіткості у визначенні змісту понять «право на захист», «захист права», «право на судовий захист», які використовуються в теорії права та у законодавстві [2]. У Великому енциклопедичному юридичному словникові, підготовленому за редакцією Ю.С. Шемшученка, надається зміст права на захист честі, гідності і ділової репутації як конституційного права громадянина і людини, засади якого передбачені Конституцією України (ст. 3, 32, 68), Цивільним кодексом України [8, с. 679]. Якщо звернутися до теоретичних напрацювань, то не можна отримати однозначних висновків стосовно змісту терміна «право на захист». Зокрема, в теорії цивільного процесу право на захист ототожнюється із правом на позов.

Вступ

У законодавстві зміст терміна «право на захист» безпосередньо не визначається, але вказується на захист права, юридичний захист, способи реалізації права на захист. Так, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або користуватися допомогою захисника, обраного за власним переконанням. Статтею 6 Конвенції визначено право на справедливий суд як право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого кримінального обвинувачення. Статтею 13 визначено зміст права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження [7]. У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., ратифікованому Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р. № 2148-VIII, зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту, і таке право повинно встановлюватися судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (ст. 2), та можливість вільного вибору обвинуваченим захисника (п. 3 ст. 14).

Рішенням Конституційного Суду України вiд 16.11.2000 р. № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника [14] вказано про відсутність поняття «захисник» у чинному законодавстві та здійснено посилання на ст. 59 Конституції України, якою закріплено право кожної фізичної особи на правову допомогу і право вільного вибору захисника з метою захисту від обвинувачення. ............