Культурно-історичні об’єкти рекреації
Серед культурно-історичних об'єктів провідна роль належить пам'яткам історії і культури, які мають найбільшу привабливість і на цій основі слугують головним засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації.
У даний час найбільш вживаною є типізація пам'яток, яка відбиває порядок і форми їх державного обліку, потреби господарської практики, враховує специфіку кожного окремого виду. В залежності від набору провідних ознак пам'ятки історії і культури поділяються на п'ять типів: історичні, археологічні, архітектурні (у т.ч. містобудівні), мистецькі, документальні. Наведемо приклади найбільш типових об'єктів.
Так, до історичних пам'яток можуть бути віднесеними будинки, споруди або предмети, пов'язані із важливими історичними подіями у житті народів, розвитку суспільства і держави, розвитку науки і техніки, а також пов'язані із життям видатних політичних, державних, військових діячів, народних героїв, відомих постатей науки, літератури і мистецтва.
У цивілізованих суспільствах зберігаються традиції спадковості культури поколінь, тому й зберігаються пам'ятки різних століть - королям та імператорам, видатним церковним і політичним діячам, хоч відомо, що не всі вони відіграли в історії прогресивну або гуманістичну роль. Наприклад, в Литві один із фермерів створив музей тоталітаризму, скупивши за безцінь скульптури ідеологів комунізму, лідерів Радянського Союзу та інших держав соціалістичної співдружності, деякі предмети і документи тієї епохи.
Історія нашої країни теж складна і суперечлива. її окремі факти слід вивчати, пояснювати, можна засуджувати, але в жодному разі не виправляти і не переписувати. Нерозуміння цієї істини завжди завдає тільки шкоду (згадаймо, як у 30-40-х роках XX століття під гаслами будівництва «нового світу» були знищені Успенський собор Києво-Печерської Лаври, Михайлівський золотоверхий собор та інші святині нашого народу).
Навіть назва кожного села або міста - це унікальне явище. Ці назви обросли переказами й легендами, стали своєрідним корінням, яке тримає кожне поселення на землі. А як легко, іноді навіть бездумно в офіційному порядку змінювалися ці найменування! Фактично ж перейменовувалися історичні назви, які дав своїм поселенням сам народ.
В результаті на сьогодні загублено сотні топонімів - пам'яток історії народу України. Нові назви, як правило, давалися не корінними мешканцями, а чиновниками - людьми сторонніми і байдужими до історії того чи іншого населеного пункту. З цієї причини маємо багато топонімів-неологізмів, які не лише не вписалися в місцеву топонімічну систему, але й виявилися в мовній ізоляції, не даючи можливості навіть утворити прикметники і назви жителів населеного пункту (Дружба, Райдужне та ін.).
Як бачимо, топоніми тісно пов'язані із соціально-економічною історією України, окремого регіону, з природним середовищем, багатющою культурою та історією мови. Назви часто слугують своєрідними доповненнями свідчень, що їх дають нам архівні документи і пам'ятки матеріальної культури. Існує наука про власні імена - ономастика, яка складається з антропоніміки - науки про власні імена (прізвища, прізвиська) людей, і топоніміки - науки, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, лексичний склад, граматичне оформлення і фонетику, їх написання та переклад з однієї мови на іншу (як бачити з цього визначення, топоніміка виникла на стикові мовознавства, історії та географії).
Археологічні пам'ятки - це городища, кургани, залишки давніх поселень, укріплень, каналів, доріг, давні місця поховань, кам'яні статуї, наскальний розпис, старовинні предмети побуту та інше.
Різноманітні археологічні матеріали {артефакти) відносяться до найстаріших речових джерел людської історії, тому вони характеризуються наочністю і загадковістю далекого минулого, що викликає найбільшу зацікавленість у туристів. ............