Зміст

 

Вступ 1 Антропоморфізм в мистецтві  Стародавньої Греції       2 Доба Відродження та погляд на людину 3 Новий погляд на особливості антропоморфізму Висновки Список використаної літератури
Вступ

Перш ніж розглядати поняття антропоморфізму в естетиці слід дати йому визначення.

Антропоморфізм – (від грец. – людина та форма, вигляд) розглядається як уподібнення людині, наділення людськими властивостями предметів та явищ неживої природи, небесних тіл, тварин та рослин, приписування богу або богам людського обличчя.

Антропоморфізм виникає як початкова форма світосприйняття, притаманна міфу та володарюючи на ранніх ступенях розвитку суспільства. Наївний антропоморфізм, притаманний давнім релігіям критикував ще Ксенофан: Ефіопи говорять, що їх боги курно сі та чорні, фракійці ж уявляють своїх богів з блакитними очами та рудими”.

У Старозавітних текстах та Корані говориться про вигляд бога, його очі, вуха руки,  його сидіння на престолі і т. п. Термін антропоморфізм зберігався і у фольклорних уявленнях християнських та ісламських народів про божество. Більш тонким видом антропоморфізму є антропопатизм, або психічний антропоморфізм – наділення бога людськими пристрастями та духовними станами (гнів, жалість).

Антропоморфні образи широко використовуються в поезії, вони зустрічаються навіть в науково -  технічній літературі (наприклад вирази типу машина думає, вирішує завдання).

1 Антропоморфізм в мистецтві  Стародавньої Греції

Хоч антична культура, особливо в початковий період свого розвитку  немало запозичила з найбільш розвинених на той час культур Сходу, вона булла явищем глибоко оригінальним.

Боги  у зображенні гpeків мали людське обличчя, хоча й набагато довершенiше естетично. Адже вони теж складалися з живих iндивiдiв, якi породжують один одного i становлять певну універсальну родоплемінну общину.

Фатальні наслідки власних справ людини - тематична вісь греків. Починаючи з гомерівських часів, жителі Еллади вбачали грізну небезпеку в зло чинному зухвальстві людини, яка прагне привласнити собі найкращу частку в природі. Ця небезпека мала навіть свій вівтар в Афінах. Карателькою була супутниця 3евса - Немезида. Богиня карала зухвалість i нечесність як шлях до досягнення несправедливих благ.

Зухвальство i відплата були не тільки моральними, а й політичними поняттями (звинувачення у злочинному зухвальстві політики кидали один одному в обличчя). Добром не закінчують тi, хто дратує автономну силу cвіту. Покровитель людей Прометей, наприклад, xотів облудним шляхом ДО бути !м кращу долю. І  за це був прикутий до скелі. Цар Сізіф намагався перехитрувати смерть. Відтоді він приречений до безглуздої тяжкої праці - котити вгору тяжкий камінь. Герої ведуть відкриту гру, вони довіряють долі й перемагають обачливу хитрість царів. Так, цар Акрiсiй, побоюючись напророченої йому cмepтi від руки онука, заточив дитину разом з матір’ю у тісну скриньку i кинув у море. Але підступи його не вдалися: Персей врятувався i зрештою вбив Акрiсiя. Цар Полiкдет xотів позбутися героя, доручивши добути голову Медузи, однак Персей вийшов з цього випробування з честю, а Полiкдет був обернений на камінь, як i інший цар Атлант.

Там, де герої покладаються на силу свого розуму , як у сумній історії Едiпа, котрий розгадав навіть загадку Сфiнкса, але так i не зміг розгадати загадку власного життя, доля повертається проти нього. ............